Можливо, колись я забуду тебе:
Смак вуст, поцілунків вогонь,
І очі, як небо ясне, голубе,
І ніжну беззахисність скронь,
Забуду твій запах і голос п’янкий,
Стук серця і лагідну силу руки…
Можливо, я знову колись полюблю.
В зелених чи карих очах
Шукатиму скалку твого кришталю.
Долоні на сильних плечах
Тремтітимуть від нетерпіння, жаги:
Чи бути тобою йому до снаги?
І, з іншим пірнувши у вир насолод,
Кохання плекатиму в нім.
Та звичну кінцівку один епізод
Не змінить у фільмі старім.
Тож, скинувши зайве, чуже без стиду,
Я в пам’яті знову тебе віднайду.
