Я до голосу твого не звикла, а ти в душу мені лізеш?! Зупинись, не варто... там пустеля, пустеля ночі: не хочу нікого, нікого не хочу. Та ти невблаганий. Розбив моє тіло на струни і по одній щодня натягуєш, чи то я так вмію?! Кожен подих, мов нота. Чекай, вдихну, і так боляче. А люди щоночі рвуть один одного руками, влазять в саму душу, шукаючи щастя, але його там немає, воно глибше.. туди не дістанеш руками. Торкаючись мого тіла словами - сплелися душами, і тільки так! Іди, впускаю.
