Заховалися сни десь у закутках сонного "вчора".
І "сьогодні" невзмозі ніяк їх усіх пригадати.
Прийде ніч і воно буде знову у снах тих літати,
І відійде в минулого темну й холодну комору.
Наконечники вій все нанизують втому, щоб спати.
Не тому, що «ніколи» вривається в душу думками,
А тому, щоби вирію тиші торкнути руками,
І, немовби «назавжди», покинути стіни кімнати.
Ну, а «завтра» хто зна чи зустріне мене? Чи хто-небудь?..
То насправді – пусте. Ну а «зараз» десь там, де і "вчора"...!
Оболонка людська надто чиста й занадто прозора,
Щоб коли захотіти – ходити, літати по небу.
