За селом у полі струнка,білокора,
Обвіяна вітром,берізка стоїть.
У тиші й спокої,в незмінній покорі
Під нею хлопчина давно уже спить.
Широкі простори йому підкорялись,
Стелились доріжки тепла і добра,
Та мрії й надії його обірвались,
За мить все забрала життя течія.
Іде до берізки матуся в зажурі,
І дуже їй важко усе зрозуміть-
Чому таке сталось,і що далі буде,
І як їй без сина у світі цім жить?
Довіку у неї журба не розтане,
І вітер,і втома її не спиня,
Берізку погладить і легше їй стане,
Здається,що з сином вона розмовля.
І літом,й весною вона поспішає,
ЇЇ не спиняє і осінь,й зима.
З любов'ю берізку вона доглядає,
І смутком сповиті і очі,й уста.
Давно вже збіліли її мрії й роки,
Болить її серце і стогне душа,
Повільні і тихі стають її кроки,
Печаль не минає і біль не згаса.
Отак вона й ходить,така її доля,
Уже і тривога її не ляка.
І сина,й невістки у неї немає,
А є лиш могилка й берізка струнка...
Берізка охороняє загиблого юнака та навіває смуток...
геометрія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олено! Цей вірш я писала у пам"ять про свого загиблого сина, майже 21 рік тому. У мене є зошит "Коли душа і плаче, і болить", у якому весь мій біль...Вибачте, що навіяла вам сум, але ж без суму й печалі життя не буває...
..і я один в мами залишився...і як цей вірш мій мене обійти. Дякую щиро
геометрія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Миколо! Така у нас доля, ростити, плекати, а потім втрачати, не доведи Боже таке нікому перенести. А скільки ж тепер і втрат, і скалічених доль?..І за що?..Та все ж треба жить, бо є для кого...
геометрія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Зою! Прочитала вірш від Діда Миколая про берізку, та й захотілося перечитати свій вірш-посвяту втраченим синам, та згорьованим втратою матерям,це один з найулюбленіших віршів, як для мене, так і для моїх друзів і знайомих, і навіть незнайомих, які прочитали його в газеті,але читачів КП чомусь він не зачепив...Чоме?..Не знаю...
