Під старим Корсунем
Лежить в могилі,
Козацький підполковник
Сиваш Бородай.
Він жив у війні
У тій далекій днині,
Що нині зветься
Гетьманський край.
Та що було йому робити
Коли вже землю продали,
Коли у церкви пресвятії
Попи ляхівські прибули.
Був бій, була війна
І мужні воїни вкраїни,
У крові землю окропили
І бились до останньої душі.
Лиш зорі в небесах світили
Коли до бою стали козаки,
Лиш сонце землю освітило
Як мертві лежали у Дніпрі.
Ляхівське воїнство панове
Ущент розбили козаки,
Та ліг Сиваш у цім полині
І пали мужні войові.
Сіяло сонце над Дніпром
І поле, всіяне тілами,
Нестерпно стонало у болю
І кров стікалася струмком.
Багряний старий степ
І небо сине багряніло,
Стояв козак на пагорбі
І серце кам’яніло.
В полині на пригорці
Лежали войові,
А Дніпер розбивав
Об стрімкі кручі
Водяні вали.
Співає пісню сокіл
Співає луг і степ,
І пів країни плаче
Бо пів країни на війні.
