Минає час...Летить нестримно
В душі ми залишаємся дітьми.
Ви знаєте,а трохи дивно
Литить він,вслід махаючи крильми.
Ті чудернацькі крила,мов орлині
З їх розмахом летить не один рік.
Ще вчора ми були дітьми,а нині
Дорослими стаємо,ніж торік.
Здавалося б це ще недавно було:
Дитячий садік і веселий сміх.
Та все це дуже швидко промайнуло
І ось ступаєм на шкільний поріг.
Шкільні роки веселі,незабутні
Тут кожен з нас розпізнавав себе.
І може ми не разом проводили будні,
Але раділи ми,що весело живем
Тут завжди були поряд наші друзі
Які могли підставити плече.
Я може й злився на них,але мусів
Підтримати,коли у них сльоза тече.
Я знав:їм можна довіряти
Довіритись їм в радості,в біді
Удар старались разом ми тримати,
Хоч були ми завжди прості.
Дорослими ми завжди хтіли стати,
Дитинство відбігало в забуття.
Ми прагнули скоріш повиростати
Й пізнати смак дорослого життя.
Ми були діти,і хоч повиростали
Та пам'ятаєм радісні роки
Ми вже дорослішими стали
І кожен з нас пішов шукать свої стежки.
Минула школа,ми в життя доросле
Своїми стежками пішли.
І хоч тут буде нам непросто
В душі ми завжди лишимся дітьми.
