Так мало слів, коли дійсно є що сказати.
Лиш погляд мій розказує все, що не можна.
І хоч буває нестерпно про це мовчати,
Я намагаюсь, бо правда буде гіркою й тривожною.
Так мало слів, коли всередині через край усе.
І дотик рук моїх передасть більше, ніж треба.
Цей дотик стільки зізнань у собі несе,
А разом з ними і мене підносить до сьомого неба.
Так мало слів, але й без них стає зрозуміло,
Тому стараюсь тримати тебе на відстані.
Коли ти поруч то все, що всередині наболіло,
Без зайвих слів знаходить у цій присутності пристані.
Якби я знала, і навіть хоча б повірила
У слово "ми" і в якесь, хай далеке, майбутнє,
Тоді б, напевне, не просто мовчала і мріяла,
А планувала б наші щасливі будні.
Так мало слів, коли дійсно є, що сказати.
Ховаю погляд, щоби не сипав правди.
Без слів могла би все, що думаю передати,
Якби хоч вірила, що це для тебе щось варте...
