Наше життя подібне до погоди:
У ньому є і літо, і зима.
Ми часто сонечка благаємо від Бога
Аде воно безжаль но обпіка.
Воно пустелі спалює нещадно,
Висушує озера і річки.
Так само й наше серце може стати
Від сонця злим, безжальним і черствим.
Коли гаразди в нас, тоді не помічаєм
Біди і сліз, що ллються навкруги.
А коли горе у оселю завітає,
Ми знов стаємо чуйними людьми.
Рослина кожна дощика чекає
Щоби напитись життєдайної води.
Тоді вона прекрасною зростає
Й сторицею дає свої плоди.
Людині дощик також необхідний
Щоби не забувала суть буття.
Господь наш знає, що кому потрібне.
Він хоче щоб покора в нас була.
Тому не завжди сонце нам корисне
Щоб, як пустеля, не засохли ми.
Благаймо й дощика від Господа, навмисно,
Щоб наші душі буйно розцвіли.