Дякую, дякую, – онімілими вустами тріскотіли дерева під твоєю сокирою
Дякую дякую, - було світла доволі и до ядерної зими ще мільйони років.
Прокидалися дзвіночки і калатали маленькими голівками
Говорили: так так, і синілися серед зеленого.
Вдячність, то великий дар, який треба навчітися в собі відкривати
До цього розгортаючі пелюстки ружі,
Щоб помітити, що всередені неї лишень порожнеча
Як і в душах невдячних за те
що мільйони років не буде ядерної зими
тисячі днів не буде смерті.
Дякую, дякую, - калатають надиво смертні дзвіночки
У твоїй руці
І чому вони не мають свідомості,
Щоб стати мучениками?