1.Пишаюся тим, що я українка,
Горджуся тим, що виросла на цій землі.
В українських Карпатах батьківська домівка,
Тут я зробила перші кроки свої.
2.Дитинство моє тут безтурботно минуло,
Тут пройшли роки найкращого життя.
О, Боже, та це ж буквально вчора було,
Як так швидко могла подорослішати я?
3.Я добре знаю історію держави,
Знаю про незчисленних її ворогів.
Читала я про подвиги: як захищалися, як воювали,
Не знала, що стану учасницею таких часів.
4.Вже вкотре хочуть вбити Україну,
Хочуть знищити патріотичний народ.
Вкотре хочуть, щоби впала на коліна,
Черговий раз хочуть позбавити свобод.
5.Ми – українці, й вірою святою,
Клянемося боротись до кінця.
Й не страшно нам йти до бою,
Ми знаємо, назад не має вороття.
6.Будемо боротись, бо хочемо вільно жити,
Будемо боротись за землю святу.
Щоб стати вільним – треба вбити,
Та не ми розпочали цю війну.
Звісно, не ви розпочали цю війну, то заокеанський господар. Українці в цій війні лише маріонетки та гарматне м*ясо.
Марина Бойківчанка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не можу погодитись з Вашою думкою, оскільки не "заокеанський господар" хоче навести СВІЙ лад у НЕ СВОЇЙ хаті. Хоча як я писала в одному із своїх віршів "Свої ж приговорили і померли від своїх"... Із чого все почалось? Із зради "свого" керманича........ Аце вже тільки наслідки.....
