Ображався місяць Лютий:
- Чом мені так мало бути?
Решті тридцять, ще й один,
А мені найменше днин!
Двадцять вісім – це ж так мало!
Хочу, щоб побільше стало!
Став він Місяців благати,
Хоч деньок подарувати.
Та брати йому сказали:
- Не самі ми обирали.
Так назначив дядько Рік,
Не вкоротимо свій вік!
Літні місяці сказали:
- Ми б тобі подарували,
Та зима уб’є травицю,
А це зовсім не годиться.
А весняні місяці,
Теж знайшлися – молодці!
- Твій мороз загубить цвіт.
Замість квітів буде лід.
Грудень, Січень – побратими,
Та закон керує ними.
А осінній Листопад
Лютому віддав свій град:
- Тридцять перший віддаю
В бухгалтерію твою.
Залишаю собі тридцять.
День один не знадобиться.
Ми з тобою трішки схожі:
Я чекаю злих морозів
І, прощаючись з теплом,
Засинаю дивним сном;
Ти ж завершуєш морози,
Весняні чекаєш грози –
Тож тоненьку цю межу
Не помітять, я кажу!
Помилився Листопад.
Рік помітив цей розклад.
Наказав обох за змову.
Кару вигадав чудову –
День назад не повернув,
Листопад його й забув.
А зимовий місяць Лютий,
Міг узяти день набутий,
Але щоб було нівроку,
Тільки раз в чотири роки.
))
