Пусте поле, лиш маленькі
діти,
Дибають зігнувшись
до землі,
Може колосок цілий
знайдеться,
В чорній у сон змореній
землі.
Діти без дитинства
у сльозах,
Колосок цілуючи
в полях,
Діти із великими
очима,
Знаючі голодній
смерті страх.
Не дай Боже це пройти
нікому,
Не дай Боже більше
таких втрат,
Коли в голод гинули
мільйони,
Коли націю хотіли
звести в крах.
Та все ж вижили,
Закреслив слово
Голод,
Мільйонами до скинутих
могил,
Пам`ятаємо у серці, в душах
морок,
Свічку запаливши у вікні.
Горять свічі вставлені
в лампадку,
Горять душі – за померлих
там,
Там в раю лишились ваші
мрії,
На землі ваш біль поле
вквітчав.
Синіми волошками по
полю,
Немов ваші очі голубі,
Бачите пшеницю у
колоссі,
І червона маківка в росі.