Мій друг самотній, сивий вітер,
Про тебе, знов розповідав.
Рядками з слів та чорних літер,
Мені, тебе він змалював.
Таких очей не бачив з роду,
Такого дива не стрічав.
Таку чисту, мов сльоза вроду,
За всі часи не пам'ятав.
Мій старий друг, самотній вітер,
Зустрів тебе на схилі літ.
Зустрів і твої сльози витер,
І ніжно так сказав привіт.
Ти плакала, тобі боліло,
І смуток - серце роз'їдав.
І вперше зовсім не сміливо,
Він в дощ, тебе, поцілував.
І подивився в твої очі,
Очі це ж дзеркало душі.
Там смуток, наче темні ночі,
Його, вплітала у вірші.
І ти - мені здалась знайома,
Неначе долю я впізнав.
Моя знайома-незнайомка,
Чи я тебе, колись стрічав?..
І дні злітали наче птахи,
Спогади, в пам'яті моїй.
Ні. Не стрічались наші шляхи,
Та віддано вже серце їй.
Мій друг самотній, сивий вітер,
Про тебе, знов розповідав.
Рядками з слів та чорних літер,
І я назавжди покохав…
Дякую
