Він не чув її співу ,
Ну бачив очей,
Проте у ві сні сто довгих ночей
Поринав у обійми, у ніжність її,
Його колисали всі зорі Землі...
Хотілось йому щоб сон цей був вічність,
І зупинити ночі бистротічність.
Цей сон був для нього як подих надії,
Що десь ще є на світі його мрія;
Можливо колись він зустріне її,
І все те здійсниться як уві сні.
День вже без суму став проводжати,
І кожної ночі з нетерпінням чекати.
"Де ж ти все ходиш ,мила моя;
Коли на яву побачу тебе я?
Мої всі надії в твоїх же руках,
І моє серце вже рветься на крах;
Залічи мої рани, пигорнися до мене,
А більше ,голубко, нічого й не треба..."
Ось так вже пройшов один рік і два,
А він все сумує - її все нема.
Є дуже багато красивих жінок,
І він не з однією танцював вже танок.
Кохалися разом і обіймалися,
Не один раз вони вже змінялися:
Одна була біла і очі блакитні,
А інша руда, і в міні спідниці,і ножки гарненькі, і білолиці.
Побачив багато і спробував все,
Проте давній образ він в серці несе.
І жде все ночі аби заснути ,
І до милої знову прильнути.
Торкнутися губ що ніколи не бачив,
Відчути себе що для когось він щось-таки значить.
День змінює ніч, і час-він летить.
Можливо колись та станеться мить.
Зійдуться два серця, дві рідні душі,
Він стане щасливим в обіймах її.
Проте ми не знаємо коли час настане
Можливо вже завтра він вранці з нею встане,
А може пройде ще кілька літ,
І доля зустріне його на схилості літ.
Вже небеса все розсудять колись,
І зроблять все те, за що вже взялись.
