Це не чужі, а наші вороги –
кати... брати... Усе одно – це наші
прокляті до останньої ноги
од Мокселя до нинішньої Раші.
Союзні узи з потом на чолі
куються й досі. Каламутить воду
юрба велика буйного народу,
коли її сахаються малі.
І атакує, і бере в полон,
і напихає зелень у кишені,
і їй уже плювати на закон,
який ще є на світовій арені.
Бо є у Раші місія така –
цідити нашу кров у Чорне море.
Налиті люттю очі у бика.
У паніці – усі тореадори.
Тореро й матадори – на чеку.
Теля і те буває біснувате.
У нього є ракети і гармати.
Воно і жме, і смикає чеку,
і поливає мир із автомата.
А армія і лохів, і биків
і рве, і топче жовте і блакитне.
І ремигає, й почиває, ситне,
наїжене, упоєне з боргів,
і мріє, як побільше ворогів
винищувати тупо-методично.
Читаю й радію, як Ви влучно охарактеризували те, що відбувається. Молодець. Обираю.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що цінуєте не тільки пейзажі, але й правдиве відображення нашої гіркої дійсності. Інакше було б як у Маяковського: Радость прёт...
Хизнь прекрасна и удивительна...
– миле створіннячко. 
