Вона читала книгу біля зачиненої брами,
Вона не знала, хто ту браму зачинив.
Колись та брама була прихована садами,
Ще в ті часи, коли її Диявол полонив.
Ясне світло місяця падало на книгу,
На її обличчя, плечі, білий шовк.
Вона не відчувалося тут часу плину.
Біля її ніг лежав білий вовк.
Десь неподалік щось кричали сови,
Шаруділи миші в осінній траві.
Дерева тримали таємничу змову,
Велично розкинувшись, ніби королі.
Вони пам'ятали, як біле хутро вовка
Яскраво-червоним стало в одну мить,
Його ж господиня, як та горда мавка,
Одним змахом леза відмовилась жить.
Вона давно знала, що люди в сутанах
Прийдуть і за нею, не дозволять жити,
Католицька церква - як нічна путана
Вірна тільки звуку - золото дзвенить.
З того дня щороку для одної ночі
Вона відкриває свій примарний лик,
Над книгою шепоче слова пророчі,
А потім з вовком іде в молодик.
