***
Проходить день,відгомоніли люди,
Заходить сонце,останній шле привіт.
Такого дня ніколи вже не буде,
Хоч сонце встане ще мільйони літ.
Закінчується день,як все навколо
Має свій кінець,останній час.
А чи це прикро? А,може,це чудово?
Останній промінь сонця ще не згас.
Лягає сонце спати,щоб спочити,
Щоб завтра відродитись і почать
День новий і знову шле привіти,
Щоб за ніч відродившись,починать.
І люди з сонцем спати всі лягають,
І знову день,і знову всі встають.
Та тільки дрогоцінний час вбивають.
Не цінять кожну мить,чудову путь.
Щоб секунду кожну було б жити,
Наче дихати нам більше не дадуть;
Щоб кожній миті на Землі радіти,
Щоб менший порух серця не забуть.
Краси життя вони не помічають.
Спішать кудись... А чи потрібно це?
Спинитись просто,заварити чаю,
Посміхнутись ніжно сонцю у лице.
Погомоніти з вітром,попестити рослинку,
Поміхнутись щиро,просто,що живеш.
В собі відчути ту малесеньку дитинку,
З якою мрієш,любиш,віриш,вірно ждеш.
З якою цілий світ-одна чудова казка,
Де живеш,радієш щиро кожну мить.
Де зовсім не потрібна якась маска.
Лиш посміхатись щиро,серцем жить.
Набрався вражень цілий день-як гарно!
Тепер спочити-завтра в нову путь.
Цей день,прожитий мною,-він не марно,
За все життя його ніколи не забуть!
Проходить день,відгомоніли люди,
Заходить сонце,останній шле привіт.
Такого дня ніколи вже не буде,
Хоч сонце встане ще мільйони літ!
ID:
639951
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 30.01.2016 23:35:54
© дата внесення змiн: 30.01.2016 23:35:54
автор: Артишук Марія
Вкажіть причину вашої скарги
|
