Прогулянки в покинутому парку...
Лягли під шкіру приводи воєнні,
Причини крили в собі сотні шарпань
Генів.
Душа забута - це мізерна втрата,
Бо їхній світ не вартий і копійки.
А їм патика світлом чистить пам'ять.
Війни.
Оплата грунтова - це пекло людям,
Бо кожен платить часткою своєю.
Он цвинтар. Темне світло. Чорні груди.
Селі.
Чийсь пам'ятник. Великий. Білий. Розмах!
І кожен камінь - слід від того свисту,
З яким літали перехресні грози.
Виступ.
Феєрія. Хода. Концерт. Актори.
Та кожна роль - смертельний шлях додолу.
Води нема. Он крові буде повінь.
Гола.
Останній лист вручну. Спочив ти з миром.
А ти стояв. Мороз. Мурахи в п'яти.
І знов. Червоне й чорне. Знову вирок.
Пам'ять.
А Дрезден! Біллі, Курт... Не наша совість.
Тут кожен камінь - це ще зелень в цвіті.
Ми не чоловіки - похід хрестовий.
Діти.
16.05.16
Я звикла тебе сприймати ... шкірою! ловити твоє враження і через себе його пропускати... тому часто упускаю глибинний сенс. це те, що я хотіла сказати в першому коментарі. не знаю, що ти там таке хотів образливе мені написати?..))))
Systematic Age відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А що образливого? Просто я мастак по творенню випадкових фраз
А щодо віршів - там не так і багато того сенсу
Головне, як ти кажеш - пронести враження крізь тіло