Я плачу у подушку... від війни,
Гірка сльоза вмиває мої очі.
І я, здається, винна без вини
Свій біль розкажу тихо синій ночі.
І плачу я за матінку свою,
Мені болять її глибокі рани.
Вона сьогодні втратила в бою...
Прозвітували звично нам екрани.
Розтерзана, поранена, болить...
І цій біді поки не видно краю...
Будь проклята ота скажена мить,
Коли безумець рішення приймає!
Я плачу у подушку... від війни
І Бога знов благаю молитвами:
“Всевишній і всесильний, зупини!..
Почуй! Тебе благаю, кожну... маму.
Ти захисти від нелюдів дітей,
Тих,що ідуть на смерті без вагання...
Вже досить з нас болючих цих смертей!
Нехай вчорашня буде вже ... остання!"
Ті сльози пораховані у Бога,
Й молитви - обереги дорогі,
Минеться це страхіття. Післясліззя...
Теж непросте. Прозрінемо усі...
Дякую Вам за глибокі роздуми біля вірша.
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прекрасний вірш, пані Людмило! З Вашого дозволу обираю. P.S. Як на мене, варто підправити останній рядок першого куплета. Крім того "Мені болять..." Пробачте. Не ображайтесь.
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна,пане Миколо,за підказку.Над першою частиною потрібно подумати,а другу вже виправила.Чому ображатись?Краще прислухатись.Дякую.