І знов ляга під очі сум
Від тих болючих дуже дум...
Глибокі лінії, як борозни страждання
Роки своє мережать,
Красу чомусь не стежать,
Не стежать щастя, юність ні кохання...
Загладить час і біль , і сум,
Поменшає тривог і дум...
І замість них залишиться лиш спокій,
А відпечатки болю
Ми заберем з собою
З примиренням в душі... Ні, це не докір.
Проїхалось чомусь життя,
Нащо тривог серцебиття
Від згадки того, що вже пережито...
Сліди в душі, в очах,
В заплаканих ночах...
Нащадків долю, кажуть, в космосі помито.