Є у історії земній такий кумедний спіч,
Що втіхою людською і земною править
«Нещирий» і підземельний гість…
Всіх провокує, дошкуляє, вабить,
Лиш щоби верх над нами всіма взять
І світом правити усім, що око кине,
У золото лайно перетворя…
Чи правда, чи не правда це – не знаю,
Та мені дивно якось це все чуть,
Як люд людський усі віки у своїй «нелюбові»
Шукає лиш над ким би іншим зробить суд…
Я мислю, «правильність» - не у земнім й підземнім,
Не думаю, що балом править Сатана…
Сама людина творить все, що має,
Купує світ і продає своє й чиєсь життя,
В нещирості своїй забувши душу й тіло,
І світ зірок, що йде до нас здаля,
Кохання й мрії викинувши, наче непотрібний мотлох,
Із дому, за не продажність, у сміття…
Столикий і нещирий жадібливий Янус
Засів в людині, душу підміня…
Не гість «нещирий» і підземний грізний, лютий,
А править своїм «балом» все ж вона…
Малює ідолів собі сама в тюрмі душевній,
Малює крики і проблеми, й небуття,
Сама себе за гріш усім продавши хвацько,
Маскує тінню спорожнілеє життя…
І прикриває очі від усіх, порожні,
Шукаючи ідею свойого буття
У намальованім папері стіннім
І у ефірі, що під хмарами гуля…
Не має бути так у думках і бажаннях,
Не з цим приходять люди в світ
І йдуть назад у вічне небуття…
Тре пам’ятати, що життя – єдине,
І не міняти на смітник своє буття.
27.08.2016
Наталочко, дякую, що розумієш 
