Я давно підписала свій вирок,
І дороги назад не буде.
Зійде сонце на обрії знову,
Я ніколи всього не забуду.
Я давно зруйнувала світ,
Мене більше у ньому немає.
Ти мене вже назад не клич,
Моя стежка у бік звертає...
Я давно загубила лік дням,
Розірвалося щастя намисто
І заплакані вікна дощем.
У моєму похмурому місті.
Я пішла і вертатись не буду,
І сліди всі давно розмиті.
Я одного лише не забуду,
Найщасливіші наші миті.
Я згоріла уся до тла,
А хотіла лише зігрітись.
І прийшла в моє місто зима,
І назавжди схотіла лишитись...
Я давно підписала свій вирок,
Стало пізно вже щось змінити.
Я давно на шляху у пропасть,
І не в силі нічого зробити.
І усе, що мені лишилось,
Нічне небо розсипане зорями.
Щось у серці таке зародилось,
Преплетене різними долями.
І на обрії сонця вечірнього,
Я залишусь в обіймах ночі.
Я не стану комусь подібною,
Так у книзі життя напророчено...
НАДІЯ КИШЕНЯ 01.09.2016.
Цікаво звісно про пророчення книги життя, але якщо людина сама підписує собі вирок, міркую, що вона здатна його й переписати на більш поблажливий, або й узагалі оголосити амністію
