А в мене є думка, що з часом людям стане все зрозуміле. Сучасне наше життя - це ніби промацування дороги в темряві, ми не бачимо нічого і нічого про цей світ не розуміємо. Прилади, таблетки, інструкції - не можна сказати, що це людські іграшки. Люди ж намагаються собі і іншим чимось допомогти. Принаймні, деякі, ті, що заслуговують на повагу.
Але я впевнена, що мені не дуже подобається те, чого досягають люди. Здається мені, що вони ідуть не в той бік - тобто, що мені з ними не по дорозі.
Після того, як я подивилась на деякі штуки в своєму медичному, я ще й знаю, що якби зі мною сталося щось дійсно погане, я б до них не пішла - краще візьму свої гроші, куплю квиток і поїду в джунглі. Хай мене з'їдять дикі тварини. Якщо зможуть, звісно.
Я до того ж завжди хотіла побачити джунглі. І Африку.
Треба ж з чогось починати?
А ти міг би всім все пробачити?
Ми всі такі дивні транслятори - промотори, тобто приймачі-передавачі, але ми певною мірою відчуваємо одне і те саме, а якою саме майже частково не знаю.
Побачити дещо в собі і потім побачити, що це не тільки про тебе, а і про всіх, і навіть не тільки про всіх людей, а всіх живих.
А потім бачити більше і зрозуміти, що це правда, бо воно так працює.
Я не вмію пояснити краще.
У ставленні до себе самого і у ставленні до світу є багато спільного, в мене є підстави сказати.
І деякі речі, які люди шукають всюди навколо, насправді можна знайти тільки в собі, знайдеш - матимеш.
Світ.
Наш світ.
Я не вмію розказати краще(
