Жінка-осінь з гризот помарніла лицем,
Побрунатіли очі, згубила одежу.
Що ти, любонько, дієш, чи карою це
Що вела себе так, як тобі не належить?
Ти в бездумній відвазі в обійми вітрам
Віддавала щедроти врожайного літа,
Серце рвала журба із довколишніх драм,
Лиш каштани спізніло квітчалися цвітом.
Жінка-осінь у тернах шукала плодів -
Кров морозом спеклася у грона калини.
Тільки сонячний промінь надвечір зумів
Відігріти завмерле життя у судинах.
*****
Гарний вiрш, Оксано. Та, ця жiнка не така вже й сувора. Це вона таку поведiнку демонструе, щоб ми дуже не розслаблялися, щоб нам життя медом не казалося.
Тiльки от може вам у 3 рядку, аби яскравiше звучало, слово "може" замiнити словами "чи е" - "Що ти, любонько, дiеш, чи е карою це".