Хтось замішував нас з глини пекла та раю,
Диво - полюс один, інший - то маячня,
То за мить спалахнеш, то за мить вистигаєш,
От би крила дракона, от би твердість меча.
Але знаєш: дракон то є міфу данина,
Вістря - то атрибут, як добра, так і зла,
А ти просто ще тепла, вразлива людина,
Що поволі-поволі намацує шлях.
А з тобою і біль, страх і вчинки шалені,
Ну, і звісно, буття неодмінний конфлікт,
Але чи без цього промовляв би нам Геній,
І чи значив би щось емоційний потік.
Чи би свято життя (ціле сонце в кипучих бокалах),
Не завмерло, коли б світ стиснувся в крапинку над і,
Незворушність і правильність нас би усіх обікрали,
Що долоня й метал, мова й шум би зрівнялись в ціні.
Ну, а зараз поглянь: зорі й очі говорять про Тайну,
Хоч білет в цей театр нам обходиться рівно у смерть,
Хоч і мусиш змиритись також з невеликим стражданням,
Диво - це відбуватися тут і тепер.
