А цих років між нами, наче й не було
Ні літ, ні весен, зим холодних криги...
У повенях дощів весни, відлигах
Усе жило...
А в тім "жило" роїлися розсипані надії
У дивних споминах, мережаних теплом,
А часоплин вичікував, то закрадався в мрії
Хто перший із птахів позве крилом
Ти позбирав розгублені перлини в закуточках,
Розсипаних в душі на площині "люблю",
Як добрий майстер елементи по шматочках,
Реставрував несмілу душу, втомлену мою
Зійшлись роки на клин в останню весну,
Як ми ішли по різних берегах журби,
Благословили небеса ту мить чудесну,
Упллівши щастя в віти закосичені верби
філо-О-ософі-і-ічно, Надіє! 
