Повіяло весною у вікно,
Замайоріли сни за небосхилом,
І карти вже розкинуті давно,
Але не мають зовсім сили.
Шматки картону стільки знають мов
І носять в собі віру в нездійсниме,
Хотілось погадати на любов,
Та дурні в дурня грали ними.
Невідповідну картам дали роль,
Вони творились не для порожнечі,
Вони експерти з виписаних доль,
А в них налили холоднечу.
«Себе на нашім місці уяви!» -
Благали карти зчулитись над ними,
Але усі благання й молитви
Чомусь здавалися дрібними.
Тепер або проси, або гнівись,
Не скажуть карти про кохання знову.
Якщо тебе не чують, то колись
Відніме неодмінно мову.
