Твори художньої літератури за особливостями організації поетичної мови поділяються на прозовіі віршові. Вони мають свої особливості й закономірності. Вживання їх не є явищем довільним, залежним лише від бажання автора, а зумовлюється рядом певних чинників. Наприклад, ліричні твори, як правило, пишуть віршами, а романи, повісті, оповідання — прозою. Вибір автором форми мови (прозової чи віршової) пов'язаний з естетичними завданнями, які він перед собою ставить.
На відмінність прози й віршів указує вже саме походження цих термінів. Слово прозапоходить від латинського прикметника prosus, що означає вільний, прямий, незв'язаний. Слово віршпоходить від латинського versus, що означає оберт, ряд, рядок. Звідси французьке le vers, польське wiersz, білоруське вєрш, українське вірш. Російське стихпоходить від грецького stichos, що теж означає ряд, порядок, лад. Справді, віршовій мові властивий певний лад, порядок у самій будові, тоді як прозова мова такого ладу не має. Мова художніх творів взагалі емоційно забарвлена. А віршова мова — це форма особливо наснаженої художньої мови. Що ж надає віршам підвищеної емоційної виразності?
Віршова мова, на відміну від прозової, ритмічно організована. Ритм властивий багатьом явищам і процесам. Він означає рівномірну послідовність певних рухів, ударів, дій. Наприклад, є свій ритм у русі Землі навколо Сонця, в припливі і відпливі морів, роботі серця. Значення ритму в житті і праці дуже велике. Додержання його полегшує рух, роботу, а порушення — утруднює. Велике значення має ритм і в різних видах мистецтва, зокрема в музиці і літературі.
Елементи ритму є і в прозовій мові, але тут вони незначні. Вони випливають з вимог вимови в поєднанні із змістовим і синтаксичним поділом мови. Поділ прозової мови на відтинки (мовні такти) нерегулюється якимись твердими нормами й межами. Мовні такти в прозі, як правило, не сумірні: один — довший, інший — коротший.
Інша річ — віршова мова. Ритмічність її основана на додержанні тих чи інших вимог. Віршовий ритм полягає в закономірному повторенні певних сумірних мовних одиниць, які при читанні виділяються паузами.
Щодо зорового сприймання, віршова мова відрізняється від прозової будовою рядків: прозова мова становить собою суцільний безперервний текст, а віршова — поділяється на відтинки — рядки. Кожний рядок кінчається паузою, незалежно від того, чи вимагається вона на основі будови речення, чи ні. Ці паузи називають ритмічними. Вони інколи збігаються з граматичними й логічними, а інколи не збігаються.
При голосному читанні віршового твору інтонується поділ тексту не тільки на смислові й синтаксичні відтинки, а на віршові рядки. Ритмічні паузи в кінці рядків інтонаційно виділяють, підкреслюють ті слова, які стоять в кінці віршових рядків. Часто звучання цих рядків посилюється ще й римами. Рима (співзвучне закінчення слів у віршових рядках) посилює емоційну виразність віршового тексту, хоч вона і не обов'язкова, — бувають вірші без рим.
Ритмічна організація віршової мови є одним з важливих чинників її емоційної виразності. Для ілюстрації цього положення проведемо невеличке дослідження.
Ось початок відомого вірша Шевченка:
Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить...
Досить змінити порядок слів, щоб уривок зазвучав уже не з тією емоційною піднесеністю, яка властива авторовому тексту:
Дні минають, ночі минають, літо минає.
Листя пожовкле шелестить, очі гаснуть,
думи заснули, серце спить...
Втрата ритмічності в звучанні даного тексту веде і до зменшення його емоційності. Виходить, ритмічна організація мови виконує певну естетичну функцію.
Художньою особливістю прози є й те, що вона має інші способи і форми словесної образності, ніж віршові твори. Так, різні види тропів, що відіграють велику роль у віршовій мові, займають у прозі значно менше місця. Натомість прозі притаманна передусім взаємодія різних способів викладу художнього матеріалу: мова автора, оповідача, персонажів. Сама художньо-словесна тканина в прозі, порівняно з поезією, прозоріша, ніби безпосередньо зображує певну дійсність. З цієї мовної тканини ми безпосередньо сприймаємо вчинки, образи, переживання героїв; захоплюємося точністю і красою слова. Відповідно до цього в прозі більше значення має сюжет, послідовний розвиток дій; яскравіше виступають характери і обставини. Проза має тяжіння до епосу, а вірші — до лірики.
Віршову мову часто називають музикальною; саме в застосуванні до віршів часто говорять про «музику слів», «музику звуків». Щодо слів і звуків ці означення не можна приймати інакше, як метафору. Проте віршова мова має елементи, що споріднюють її з музикою, а саме: мелодію, ритм. Звичайно, музична мелодія й мелодія віршової мови не одне й те саме, і хоч в ритмі поезії і ритмі музики є спільні риси, але ще більше відмінного.
Ритм музики безперервний, в нього включаються не тільки ті звуки, які співаються чи граються, а й паузи. Ритм поезії починається з кожного окремого рядка. В музиці удари можуть без кінця ділитися: можуть бути цілі удари, половини, чверті, 1/8, 1/16, 1/32 і т. д. Звукова експресія музики й віршової мови хоч і має дещо спільне, проте за природою своєю вони відмінні. Носієм емоції в музиці є звуки і їх поєднання, а у віршах почуття передають насамперед за допомогою семантики слів та словосполучень. Звукова форма віршової мови у виявленні настроїв та почуттів відіграє допоміжну, а не основну роль.
В. Т. Боднар, кандидат філологічних наук
Джерело: http://www.ukrlit.vn.ua/5klas/6/prose.html
ID:
735647
Рубрика: Інше
дата надходження: 30.05.2017 08:43:20
© дата внесення змiн: 30.05.2017 08:43:20
автор: arleya
Вкажіть причину вашої скарги
|
