Бувають в світі люди-лантухи,
що всередині лише із трухи,
і сиплються із них ті порохи
лукавим посміхом хи-хи все та хи-хи.
Для них цікаві лиш одні верхи,
а на низи вони завжди – хи-хи.
Немає значення – дорослі, дітлахи,
твердять своєї все хи-хи й хи-хи…
Такі в житті не бачили сохи,
і помічають лиш чужі гріхи,
самі ж повивертають кожухи,
а потім у рукав – хи-хи, хи-хи…
Гадають, що навкруг всі лопухи,
яким негодою позносило дахи,
ну, а вони, звичайно ж, пастухи.
Аж розпирає їх корисних від пихи.
Крилаті давлять горло їм птахи,
то й липнуть в пір’я ніби реп’яхи,
щоб власні розлетілися страхи,
а поза очі все одно хи-хи…
Я знав одну, не кращу від блохи,
яка мастилась в дорогі духи.
За всі звичайні й неземні жахи
її й прозвали так – мадам Хи-хи.
01.08.2017
