Така вона – Надія Кабушка – мати загиблого в Донбасі сина-воїна Мирослава
Нещодавно доля звела мене з чудовою жінкою, що має глибоку рану в серці: її син загинув у бою в квітні 2016 року. Це Надія Кабушка, тепер живе у Писарівці на Новосанжарщині.
Зігнуло горе Надю до землі, синок загинув, внуки ще малі,
вона ж жиє, як Бог святий дає, така ніколи честь не продає.
У косах перші пасма сивини
І пелюстки-вуста її прив’яли…
Для бідоньки хтось двері відчинив,
Щоб ночі й дні їй чорними ставали.
І посивів в очах їй білий світ,
У зморшки зодяглось лице красиве,
Бо не піднять, не оживити цвіт…
І туга огорнула очі сині.
Здається, жінку знаю цю давно
Й біду її готова розділити,
На полинах настояне вино
Із нею день-у-день готова пити.
15.06.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Не питайте, чому, мої коси ураз посивіли,
Не питайте, чому, згасло світло в очах,
Не питайте, чому, сади біля хат здичавіли,
Не питайте! Бо війни вогонь ще горить, навиваючи
жах...
Не питайте, чому, мої коси ураз посивіли,
цвіт нації! 
