В ліс манить запах стиглої суниці
І звуків, і видовищ карусель,
Десь «під-па-дьом» лунає із пшениці
І добавляє шарму до пісень.
Як вечір літній опускає крила
На розпашілий сонця жовтий диск,
То теплих трав вітрець уже не бриє,
Бо заховався чи утік кудись.
А ранок прийде – вижене тумани,
Немов овець з кошари на луги,
І засивіють маревом лимани,
Всі заховавши шати навкруги.
Коли вже літо в осінь заблукає
І помережить золотом гаї,
Лиш туга журавлина плине краєм,
І до весни замовкнуть солов’ї.
4.06.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дуже майстерно ви описали особливостi природних моментiв. Дiйсно, у кожного перiоду доби i у кожноi пори року своi неповторнi миттевостi.
Тiльки от у вас у 7 рядку слово "брие" - якось набагато частiше вживають слово "голiння", а якщо дiеслово вiд нього, то "голить". Ще, згадайте, Тарас Шевченко писав у вiршi "Якби ви знали, паничi":
Брати на панщину ходили
Поки лоби iм поголили.
Так i у даному варiантi - "уже не голить". Так i голить - це, якось бiльше пiдходить до коси, а не до вiтерця. Це ж косою, коли косять трави, то зрiзають iх, немов голять. А дii вiтерця краще назвати - лоскоче, або гойдае, або хитае, або нагинае, щось у такому стилi.
Дуже майстерно ви описали особливостi природних моментiв. Дiйсно, у кожного перiоду доби i у кожноi пори року своi неповторнi миттевостi.
