|
Кудись настрій подівся і міць,
черевики на босу ногу...
У кіно нема вільних місць,
тихо вийду... в німу дорогу.
Тут десь лавочка біля лампи
у кружлянні дрібних комах.
Водоспад з цегляної дамби,
мабуть, думає, що в горах...
Постарілі, сумні дуби
тягнуть гілками хмари сині,
заграють з ними хитрі вітри,
аби ті підставляли спини.
— Добрий вечір, даруйте на слові.
— Добрий, — ввічливо відповів.
— Запросіть мене до розмови,
ви самотній і я один...
— Як вже вийде — сідайте, прошу.
Тільки б вітер не пронизав,
одягли ви легку одежу.
— Ще ніколи не замерзав!
Невеселі думки обсіли,
навіть зірки не мерехтять?
— Що поробиш, немає цілі,
мрії зв’язані — не летять.
— А кохання всього життя
вже не гріє, не надихає?
— Та було щось таке й нема.
Не втримав, не впізнав... (зітхає)
Поспішав, любив, залишав,
все шукав — може де є краще?
Щоб на все життя — не стрічав,
загубив в метушні путяще.
Була дівчина, як весна,
така чиста, відкрита, щира.
ТА була би на все життя,
винен сам, пішла — не просила.
— Ну а діти дорослі вже?
— Позростали, самі матусі.
Так далеко, хай Бог береже,
зараз не розповім, бо не в дусі.
Помовчали... він тихо спитав:
— Що робитимеш? В чому сила?
— Як сказати? В руках тримав,
що роками душа просила...
Та невдача мене стерегла,
може сам зволікав, не знаю.
Взагалі, родився не там,
не в той час — таку думку маю.
— Ну, тоді Я вже за тобою,
ти і бачив мене не раз.
— Хто ти? — думки летять юрбою...
— Смерть... як є вона, без прикрас.
— Ні, не вірю, бо жінка смерть,
вся у чорному і з косою!
— Можу й так... — То іди-но геть,
забирайся і біс з тобою.
— Почекай, не тікай, дарма,
ще ніхто не втік — сам вертаю.
Далі крапка у книзі життя,
твого часу просто немає.
— Це що, розіграш чи мара?
Так все швидко, так не буває...
— Всяк буває, і це не гра,
сам же кликав мене, я знаю.
— Відпусти, я нічого не встиг!
— Може, хтось тут тебе чекає?
Сам казав: “Не в той час, не зміг...
Нема смерті — й життя немає!”
Як без мене цінували б життя?
Страшно жити, і страшно вмерти...
Я є вихід у вороття,
через мене стежки протерті.
Ти не бійся, позбався страху,
злість в союзники не бери.
Ти живеш — інше все на плаху.
Ще побачимось... не зови.
08.2017 р.
ID:
753951
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 06.10.2017 08:30:17
© дата внесення змiн: 14.04.2018 09:37:10
автор: Таня Світла
Вкажіть причину вашої скарги
|
