1
Любов оспівуєм
Любов! –
співуча благове́рша…
і – благорі́ка…
благочинність перша
навіщо Бог
мене в поезію змолов? –
а щоб ви знали
що таке любов…
любов –
і королі
носами тягнуть запах
із землі…
Любов! – вистрибнуть серце хоче
із грудей.
Любов – з Божих донесень,
Вона – це слід, потрібний для людей
й межи людей…
Хто падає,
а хто встає
а хто вже благочинно йде!
По цей Христа – по тей мов цвяхами
прибили день!
Співучіш благоверш!
Щось більш!
Любов не оспіва лиш пень.
2
…Любов співа!!
Любові не сприйме лиш пень.
Всезашнуро́ваність…
В костюмі холодець.
Он – він, якраз,
межи двома цими хрестами йде…
Заплач – й не плач, дорослеє маля! –
Любов до Бога нахиля…
На вічній скелі
непорушная Жона.
Видих.
І Видих…
Й вдих!
Яка натхненниця Вона!
І руку серця
Бог здійме
перед Собою:
й своїх служивих,
і моря-поля, і все –
гана́ючи, що цього разу не святою –
жахливого Художника рукою,
своєобразно чистою рукою! –
пійме – пред очі вознесе:
я думаю, що Він злегенька струсне –
й потрясе…
над прірвою, богонеє́млючи-людсько́ю!
І прямо з храмів
випадуть всі клерки,
і вискочать льодносердечні
недовірки, –
ганебні в Бозі! Льодохід!
Якби Бог не тримав –
То я б вас потрусив як слід!!
На вічній скелі
незворушная Сонце–Жона.
Видих.
І видих…
Й вдих!
Непереможно сяюча Вона.
Царськи всеясна!
О любове!
І ти – співучіш благоверші,
все більш!
Й сміліш!
І – вічний День!
Як нині я –
Тебе у восьмий день
й твою Любов
не оспіва лиш пень!
Бо сьомий день коло заве́ршить.
Даремні виявляться краби і корали.
Даремно ви! –
даремно ви зі мною не злітали
перед Творящії Вседухом очі!
Даремно йшли в отроковицях,
в отрока́х…
на устах мід – на серці лід…
Даремно я не протрусив як слід!!..
Даремно ви стількох попхнули,
відштовхнули – в стільки бід,
бо я вас ніжно доторкав,
Бог годував: в чистих Художника руках!..
Даремні земнороднії хорали…
Без паростів у Небо всі,
у всіх наступних тих віках.
Кого і що? це серцем доторкали
в даремніїх своїх роках?
Нецільні, половинчасті,
в корупції душі!
В яких бо грошах? –
У віках пишіть!
02.12.2006
