Промінь сонця світанкового проник
До кімнати крізь склепінчасте вікно
І прогнав умить мої казкові сни, –
Я, зітхнувши, попрощалась з чаклуном.
Ледь відчинена кватирка у вікні, –
Крізь ту шпарку не просунути й руки,
Та щілиночки достатньо в ширині,
Щоби плив весняний аромат п’янкий.
В неї зазирнуло сонце осяйне
Золотистим сяйвом пишної краси,
А в промінні світла дійство чарівне:
Танцювали неквапливо три оси.
Я завмерла й відчуваю, як тремчу:
Оси сяяли у світлі золотім,
Крильця загорались іскрами вогню
І переливались блискітками всі.
Схожі на коштовні камені вони
З іскрометними прозорими крильми.
Очі темними й блискучими були, –
Страх пробрав впродовж отих хвилин.
Наді мною повисівши мить, вони,
Подзижчавши дзвінко, скільки мали сил,
До вікна повільно дружно піднялись
І назовні полетіли в небосхил…
30.03.2013
