Ми рушили до краю, у якому
Як не крути, нас досі не було,
Побитість ніг патякала про втому,
І вітер піднімався на крило.
Гуляв пісок у зморшках одежини,
Ревіли в небо вперті віслюки,
Ховалися обличчя у хустини,
Та в доганялки гралися думки.
У м’язах причаїлися скрижалі,
Ніхто не знав, чи змилується час,
Та ми ішли, і днів не помічали,
Бо рабство не влаштовувало нас.
Роняло сонце з подиву корону,
Вночі кривилось місячне більмо,
І навздогін кричали фараони,
Що ми назад захочемо в ярмо.