Крізь марево розгублених століть
Озвалося знов пам’ятне двадцяте,
Коли комуністичний сателіт
Намірився нам голову відтяти.
Знеможена, зчорніла у борні,
Ледь втрималась у попелі тридцятих,
Коли давив нас голод до стерні,
Ми ж спромоглись життя нове почати.
Й не знищила нас Друга світова,
Сибір і Соловки не доконали…
Які і де знайти такі слова,
Щоб розказать, як душі розпинали.
Купалися у буднях трудових,
Старались все поставити на ноги,
Частіш дітей руками і вдови
Орали землю чорну й перелоги.
Та не лишала мрія і на мить:
Жить в Україні вільній і багатій,
Закрити землю власними грудьми
І в боротьбі ніколи не стогнати.
Платили справно ОУН і УПА
Синами за майбутнє і за волю.
Рух шістдесятників за неї виступав.
Здалося, посміхнулась таки доля.
Але, але… Ми знову у борні…
В кайданах знову наші патріоти.
І голос правди знов заціпенів,
А саме він є кличем для народу.
І знов на рубежі обох століть
Прозрів народ. Вже правди не сховати.
Стомився від брехні і постолів,
І змушений за себе воювати.
Горить Донбас… Кипить у венах кров…
Земля під «Градами» і стогне, і ридає…
Та ще міцнішає в серцях жива любов,
І вже безсилою тоді орда є.
17.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Більш,як три століття боремося за волю...Та ,як зробити ,щоб врешті мати щасливу долю? Знову війна,димить земля,тіла розкидані по полю...Та все ж надія не вмира...
Сильно! Патріотично!
