Лікуй, мертву постать від своїх дощів
Холодом відпускай, саму до світанку
Так до хрусту костей ти лише вмів
Забуваю той день, п"ята ранку
Здавалась, до болю у грудях терпкого
Я знаю, ти забув існування минулих
Несло дах від аромату твого їдкого
Край горизонту тоді, себе ми відчули
Хто я тепер для нас, нас немає
І гордий тим, що для тебе це морок
Мене хтось не мій, кожен день обіймає
Твоє тіло в руках її-море
