Людина, наче пляшка в океані,
Послання, що згубилося між хвиль.
Чи буде це прочитаним послання,
Коли воно мине мільйони миль?
Не зникне в товщі-пащі – у безодні,
Що в мороку розжовує віки?
Чому блукає пляшка так самотньо?
Їй маряться далекі береги.
Буває хтось а візьме й прочитає –
Послання сиве вже й утратить сенс…
Проте людина пише і не знає.
Мета тут важить менше за процес.
А острів не безлюдний – повно люду.
Послання-люди суєтно снують.
Так склалося: у кожного народу
Помітний хтось. Когось не впізнають.
Помітний хтось, але не так важливий.
Важливий хтось – за межами орбіт.
Чомусь не тих, буває, обирає
До гайпу звиклий дивний людський рід.
Людина, наче пляшка в океані,
Послання, що згубилося між хвиль.
Написане уперше і востаннє,
І витрачених коштує зусиль.
31 серпня 2018
