Поети різні є на світі…
Є мовчуни, є крикуни.
Спокійні - що колоссям житнім
Торкаються полів струни.
Для них знайоме слово – вруна,
Туге колосся творить хліб.
Від вітру грають житні струни,
А над поетом сяє німб.
Та відстояти він не в силі
Своєї думки по житті.
Лише із часом на могилі,
Пишуть слова, йому святі.
А крикунів у нас багато,
Із горла крики – не слова.
В них є легато і стакато,
І мова їхня ділова.
Їм повні зали аплодують,
Немає сил закрити рот.
Вони усе і всім дарують,
І часто йдуть на ешафот.
Пробачте їм, вони ж поети,
Замість душі у них слова.
В народі є така прикмета,
Поет – людина ділова!
