На пероні ми вдвох, інших наче немає,
Поряд чується плач, а десь - радісний сміх.
Найщиріших цілунків вокзал стільки знає,
Що й злічити ніхто би вже просто не зміг.
Та не довго ще нам залишилось чекати,
Вже доноситься здалеку стукіт коліс.
І, мабуть, все ж найкраще життя споглядати
Крізь вікно у вагоні, що вдаль нас повіз.
Так далеко залишились мрії диниства,
А попереду тільки лиш нові шляхи.
Їх початок сьогодні в руках машиніста,
А вже завтра судилось самим їх пройти.
Ми у двох в океані безмежжя тонули,
Світ великий, та люди у ньому малі.
Нас чекають міста, в яких ми ще не були,
Кличуть мандри в далекі незнані краї.
02.10.18