Невтомним підкорювачам Космічних вершин присвячую
Симфонія людського почуття:
Земля-колиска і безодня неба,
У снах польоту дивне відчуття
І поклик зір, що манять нас до себе…
Краплинка в океані пізнання,
Але невтомна і уперта в цьому
Людина йде у Космос - навмання,
Все далі, віддаляючись від Дому!
Щасти Тобі, Людино, у дорозі!
Знайди себЕ у пошуках до сЕбе!
Земля, як Мати, буде на порозі
Чекати Вдячності і Мудрості від Тебе!
04.10.2018
(малюнок з мережі Internet)
