Злетів Василь із ліжка,
З переляку моргав очима.
Була у нього любов пізня,
І троє діток за плечима.
Зустрів в селі Дарину,
Перебравсь до неї жити.
Була поважною причина.
Душі бажалося любити.
Кохалися до пів ночі,
Вже перші півні проспівали.
А тепер витріщив очі,
Його Дарина налякала.
Вона кричала у вісні,
Її прохала врятувати.
Мала зв'язки з кимось тісні,
Розрахунки та подяки.
Розбудив Василь кохану:
- Що сталось із тобою,
В якусь потрапила оману?
Закрию дзот собою.
- Страшне наснилося мені,
Людожери, ось переді мною.
У горах я, в великій западні,
Тебе нема зі мною.
Стрибнула я з весоких гір,
Надії нуль на порятунок.
А тут сучок штовхнув у бік,
У мить залишив смуток.
Схопилась я двома руками,
Він врятував від смерти.
Разом назавжди ми коханий,
Пливти у невісомому злеті.
- Радію я, що врятувалась,
Сучка прохаю, відпусти.
За нього так міцно трималась,
Його чи зможу підвести?