Вона стояла біля вікна, погляд до неба…. Що за погода сьогодні буде? Чи вдасться вийти з дому,щоб зробити задумане.Люди живуть…
кожен своїм життям, живуть
з любов`ю,з надією щодня. Мрії про краще, то, як пташині крила мати для злету ввись, людині ж вірити в майбуття, щоб усім бідам не було вороття. Світ різновидний і красивий, кожна країна має свою привабливість,чарівність, красу і природу. І кожен з нас серцем і душею любить рідну землю, свою Україну! Любить чоловіка, дітей, онуків, родину і друзів, які все поруч і в радості, і в важку хвилину. Коли разом,то швидше можна подолати всі негаразди і прикрощі. Основне в житті, щоб занадто низько не впасти, а значить треба все життя боротися.
І зараз, в цей час не зламатися, не піддатися ворогові, що на сході. Ніхто ніколи і не думав, і не гадав, що через сімдесят років знову буде війна в Україні! Які жахи бачить народ! Земля палає в вогні і гинуть люди. Цвіт нації не побачить майбуття. Біда в родинах, страждання матерів, жінок, дітей, що знову сиротами стають у двадцять першому столітті та це ж просто жах!
Задивилася на хмари, які підносив вітер з заходу на схід, то наче човни пливли по морі. Вони сперечалися, менші вітер немов підкидав, а більші розправляли вітрила і пливли плавно, не поспішаючи, згодом збиваються докупи, ставали велич – горами. Здалеку поміж хмарин неба синь, ледь - ледь осяяна промінням сонця. То можливо розпогодиться, думки роїлися, як оси.Та треба поспішати, хіба в цей день можна всидіти вдома?
Одягла костюм, якому років п`ять, не менше та не роздягнуть же - себе втішала. Ледь посміхнулась до дзеркала, злегка поправивши сиві коси, відчинила вікно. О! Сьогодні вже й пташки співають, як добре, перевела з легким хвилюванням подих. І поглянула на стареньке фото,там вся її сім`я і в орденах два дідуся. Ненароком покотилася сльоза, рукою ніжно доторкнулася до них, немов хотіла, щось сказати. Здалося, що вже й вітер вгамувався на якусь мить, птахи перестали співати. Та ні, це здалося.І вона, поглянувши на годинник, зачинила вікно. Задумливо вийшла до саду.... На гілці калини шпак тримав в дзьобі черв`яка, зирнув на неї і поспіхом, крутнувши голівкою, відлетів .
В руці нарциси і тюльпани, і гілочка бузку, що тільки почала розквітати, усе до купи склала. Кілька раз поправила квіти в букеті, в другу руку взяла фото двох дідусів й сама до себе вголос,
-Ну, що ж хоч і сама зосталась, одна з усієї родини та вдома всидіти не можу, в такий день - мої дорогі.
Вона спішила в центр містечка, де збиралася колона йти на братську могилу.
Грав духовий оркестр, нагадував роки минулі і щасливі обличчя рідних.
День Перемоги - тепло в серцях усіх людей і сльози радості, адже його так довго чекали. Вона йшла з болем в душі, за те, що втратила рідних та не могла всидіти вдома, бо знала, що для них цей день завжди був Святом!
09.05.2019р.
згадала, як моя бабуся теж вибирала в квітнику найкращі квіти і ми несли їх на могилу прадіда. Зараз це щороку робить моя мама...
Твір зворушує, пані Ніно, дякую Вам!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно,Ніно! А я пам"ятаю і той День Перемоги у далекому 1945 році,коли ми і співали,і плакали, бо ж раділи,що війна скінчилася,і сумували,що в шухлядці лежала "похоронка"...
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Валюшо! Співчуваю. У нас два дідуся загинули на війні... Всього найкращого Вам!
Гарна розповiдь, Нiно. Точно ви вiдзначили, що завжди треба цих героiв пам'ятати, не забувати того подвигу, який вони зробили.
Тiльки от у 4 абзацi в одному з речень - то ви, мабуть, хотiли написати "помiЖ хмарин", а не "помiх хмарин".
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую за підказку,вибачте шкільна помилка
Писала емоційно, непомітила. Дуже дякую,рада Вам! З Днем Перемоги Вас,шановний!
Всього Вам найкращого. 
