Поки живі батьки - ми діти
І не біда, що в нас вже сивина.
Моїм онукам треба їм радіти,
Дай Бог, щоб не закінчилась весна.
Хай сонце нас усіх обігріває
І посмішки не сходять із лиця.
Що влітку нас чекає ми не знаєм,
Ведем розмови в телефоні без кінця.
Мамо і любий тато!
Я дуже часто згадую ту мить,
Як тяжко було за погані вчинки,
Пробачення в обох Вас попросить.
Тепер у мене самостійні діти
І роблять такі самі помилки.
Така батьківська доля, що ж робити,
Бо діти розумніші ніж батьки.
Летять роки і вже проходить осінь,
Скидає листя-золото з гілок.
Тепер онуки прощення не просять
І шкода мені сво́їх діточок.
Я хочу в Вас пробачення просити,
Ще поки не почалася зима.
Раніш я сам хотів творити, жити,
Не слухався батьків… але дарма.
Лише з роками тільки розумієш,
Як тяжко віддалятись від дітей.
І сам собі не можеш ти простити,
Той крик душі, що рветься із грудей.
І ось тепер взиваю я до Бога:
- Прости Творець! Ти нас усіх прости!
І не суди будьласка дуже строго,
Ми діти поки ще живі батьки.
25.10.21р. Олександр Степан.
