Роз"їхались діти, спорожніла хата,
Виросли й онуки, у містах живуть...
Мати їх навчала людей шанувати,
І благословляла на праведну путь...
Роки пролетіли, мати постаріла,
І дзвінків чекає, й в вікна вигляда...
Хоч вже й посивіла, та все ж не зніміла,
І серце зболіло, душа ж молода...
Весною і літом легше було жити,
Вистачало часу, радості й тепла...
Радо доглядала городину й квіти,
Усім любувалась, мріями жила...
Й восени не мала часу сумувати,
Лад всьому давала, працею жила,
Спогади і втома не давали спати,
До дітей і внуків мріями пливла...
Дозріла калина, пахла рута-м"ята,
Виноградні грона, сповнені тепла,
Вікнами моргала і зоріла хата,
Прагнула уваги, спокою й добра...
З часом усе рідше приїжджають діти,
Мати розуміє, в них свої діла...
Їй онуки й діти, то найкращі квіти,
Вона б їм і душу свою віддала...
Їх приїзд для неї, як цілющі ліки,
Забува про болі, й знову розквіта,
Додають їй сили, вже не знати й звідки...
Лиш їх би діждатись, зникне й німота...
Дякую,Катюшо!Як у дітей були ще малі діти,вони і приїжджали,і діточок своїх привозили; і ми до них їздили, а тепер у них ,як кажуть: турбот повен рот...
