_
вслухаючись в стихаючу луну
хімічно стимульованого сміху,
збираючись у ніч, як на війну,
щоб там іти по черепах горіхів,
вивчаючи скрипучі імена,
стискаючи ланцюг чужої волі...
...лишитися у замкненому колі
й молитися, щоб в нуль сповзла ціна
байдужих слів і поглядів наскрізних_
_
на воду в ситі дути нині пізно_
куняють ситі шаблезубі пси,
над ними вже схрестилися списи
зомбованих циклопів-охоронців,
в чиїх очах лиш кристалічний стронцій
скупих сліз щастя з відблиском зловтіхи_
>
герой ліричний чує мантру тиху,
він робить перший обережний крок,
він бачить пазлу втрачений шматок,
він вперше ріже кут для втечі з гри,
допоки там_
на глибині кори_
з вагань та сумнівів займається пожежа_
