Михайлів день. І незалежності пологи.
Перейми перші, і народження народу.
Попереду пекучий біль, тривоги.
Бій непростий за завтра і свободу.
Набат Михайлівського розтривожив ніч,
Будив від сну міцного Україну.
Зійшлись мільйони. Стали пліч – о – пліч
Старі і юні. Стали до загину.
Не спинить ні мороз, ні водомет,
Єдина мрія розправляла крила!
Це мить єднання! Істини момент!
Яка тоді єднала всіх нас сила!
Народ мій був міцний, швидкий кулак,
Згуртований, готовий йти до бою.
А що тепер? Сьогодні, що не так?
Хіба в зневіру впали ми з тобою?!
Хто цю байдужість сіє поміж нас?
Хіба ми вправі зрадниками стати?!
Будив Майдан народ! Будив Тарас!
Як можна нашу волю поховати?...
Ми мовчимо! Нас б’ють - ми мовчимо!
Нас одягають у міцні кайдани.
Ми тліємо уже - не горимо,
Хоч ще печуть нам втрат болючі рани.
Нас гнуть, ламають, рвуть на мотузки.
Ми ж мовчимо... Не чутно навіть стону.
Ковтаємо "відосики" – казки
І у брехні все глибше душі тонуть.
