Яка ж ти красива, рідна земля!
Озера і ріки, степи і поля.
Вітають привітно волошки у житі,
Схиляються важко колосся налиті.
Он жайвір у небі пісню виводить,
З далекого обрію сонечко сходить.
О, сонечко ясне, ти втоми не знаєш,
Ти всіх і повсюди теплом зігріваєш.
Травинку, і дерево, і ведмежатко,
Дорослих людей, і маленьке дитятко.
Скажи мені, друже – кого ти зігрів,
Чи бідну людину хлібом зустрів?
Бо звикли ми всі просити і брати –
Чи знайдемо ж час, щоб віддавати?
