Розбите сердце,душевна пустота...
І в голові все звалилося до купи.
Здавалося,що всі ці відчуття,
Це доля...змиритися...і жити?...
Як так можна жити?!!!без радості та болю,
Не відчувати щасття та покою!
Одна лиш пустота.і повна безтурботність
І нецікавить навіть це життя,і є лише душевна бідність...
Нехватка кисню?Чи може це нехватка почуттів?...
А може просто вигадав все я?? А може я "здурів"?....
Від цього безладу,від дивних цих незрозумілих всіх думок,
я просто сліпну,і небачу те...що дає мені,Бог.
Все те що я давно так у стосунках всіх шукав,
одним лиш словом я це зруйнував!
Тепер я вірю в ті слова,
Що лиш тоді ми помічаєм щасття,коли його уже нема..
