Ми візаві застигли мовчки на пероні,
Я проводжаючий - ти просто пасажир,
Десь опинились на розлук життя кордоні,
Де сипле дощ, де вічна ніч, кругом пустир...
Ти просто сядеш у вагон, махнеш рукою,
У далечінь свою поїдеш, я - в свою,
Чи ми кохали, чи усе було лиш грою,
В якій зуміли ми зіграти в нічию?
Кросівки зношені, протерся навіть одяг,
Так довго бігали по полю почуттів,
А потім що? А потім ніч, квиток і потяг,
А потім просто візаві без зайвих слів.
Таке життя, з розлук й чекань десь на пероні,
Де стогне рупор, тане в темряві пустир,
Хтось під дощем, а хтось у теплому вагоні,
Хтось проводжаючий, хтось вічний пасажир...
***
